Не поважаю курицю і страуса.
Вам крила дані Богом, але ви
Лише в лайні й піску собі копаєте,
Замість піднятися в небесній синяві.
Орлиним оком глянути на землю,
Чиркнути крильцем ластівки ставок,
Безшумною совою ринуть в темінь –
А ви курчат рятуйте від сорок.
З роками роздивився я, що й люди
Здебільшого так схожі на птахів.
Нам теж Бог крила дав, та всюди
Не так багато тих, що підлетів
Хоча б як гуска, вихована в клітці,
Почувши клич на вирій із небес;
Біжить на вітер, ніби вільна птиця,
Махає крилами та проклина себе
За ситий корм в тюрмі, за ніж в горлянку –
Закономірну плату за неволю.
За радість непрожитого світанку,
Зустрітого у небі над водою.
А тих людей, що мають вільні крила
У душах та в серцях – тих ненавидять.
Бояться і гноблять, аби ХОДИЛИ.
Не звали в Небеса. Своє безсилля
Не виставляйте напоказ. Не нийте,
Що все життя – лайно, як в тої курки.
Не заздрити, а журавлиним клином
Летіти в майбуття. Зробіте гУртом –
Щоб солов’єм співати захотілось,
Щоб над ланами жайвором дзвеніти,
Щоб щоки у дітей, як вишня спіла,
Та у житті відчути і поспіти.
Слідкуй за мріями і планами, дружище!
Підрізати нам крила всяк гаразд.
А ти здіймайся вище, вище, вище!
Скидай кайдани рабства. То – баласт.
Не забувай Тараса заповіту!
Вставай, порви, а треба – окропи
Злою, ворожою, що не дає нам жити,
Що тягне у лайно із висоти.
October 2018, North sea.
