Следы позади судьбы
- Мои стихи

Сивий сніг

Сніжок іде. Лапатий та рясний.
Як у дитинстві, пів-століття тому.
Побіг би. Але в сивій сивині
Шукаю привід, а знаходжу втому.

Рум’яні щоки – позаду. Лиш зморшки.
У дзеркало дивитись неохота.
Куди ішов я і коли прийду? Пороша
Надворі та в душі. А може – розпач?

Поганого старався не робити.
Все рівно заздрили, кляли та не любили.
Казали: так, як ми, повинен жити.
Покаюсь: жебраком і у могилі

Не знайдете мене, і не копайте.
Бо знайдете таке, що ваші діти
Відвернуться і проклянуть. Чекайте!
Тікати пізно. Скоро буде літо.

Розтане розпач. Стане сонцепік.
І стане поняття: не можна більше!
Як і у мене. В мене довгий вік.
Був час подумати про це, та і про інше.

Як хочеш бути вільним – вільний ти.
Не хочеш – так ніхто тобі не винен.
Колись були такими козаки
І кріпаки. Раби в душі. Потрібно

Щось добавляти чи роз’яснювати?
Співати пісню рабську про неволю?
Чи за порогами удачі пошукати?
Чи думою злетіти над собою?

Піднятися туди, де тільки Небо.
І сам Господь – і ти. Не бійся!
Колись полинемо. А зараз треба
Відкрити очі так, як у дитинстві!

Щоби летіть… Летіть. Летіти!
Щоб у душі свистіло і співало!
Щоби хотілось отак просто – жити!
Та щоб бажання те не перестало!

Сніжок все падає. Занадто я розумний?
У сивій сивині занадто дум?
За хмаркою сховався місяць сумно.
Не спиться. Краще б я про все забув…

Добавить комментарий